Український архітектурний стиль. Візії, модуси, століття | Андрій Пучков

Монографія Андрія Пучкова є першим у вітчизняному архітектурознавстві дослідженням феномена «українського архітектурного стилю». Автор визначає його як сукупність чотирьох візуальних модусів: традиційної сільської архітектури (хата, дерев’яні церкви), українського мурованого бароко XVII–XVIII століть (православні храми), архітектурного модерну на межі ХІХ–ХХ століть та архітектурного необароко (від 1910-х років до сьогодення).

У роботі доведено, що провідним і найчисельнішим стилістичним пластом є українське бароко, переважно сакральне. Перейнявши європейські впливи та розвинувшись у самостійну течію, воно збагатило європейську культуру новими формами і художніми прийомами.

Пучков показує, що український архітектурний модерн, спираючись на архаїчні сільські форми, спочатку активно творив міський простір (зокрема Полтавське губернське земство Василя Кричевського), а згодом повертався у село через архітектуру земських шкіл, водночас інтегруючись у міське середовище спорудами миргородського курорту Опанаса Сластьона.

Розкрито й розвиток українського архітектурного необароко, яке, надихаючись мурованими зразками XVII–XVIII століть і творчо переосмислюючи їх, упродовж радянського ХХ століття зберігало ключові риси барокового модусу (як-от у забудові Хрещатика). Разом із іншими стильовими виявами воно формує модель самобутніх українських архітектурних форм у ширшому контексті східноєвропейської архітектурної традиції.