ТАНГО ДЛЯ ТРЬОХ: правдива історія про вигаданий роман. Листування Івана Остафійчука та Наталки Гусар

Ця книга — захоплива й художньо вишукана історія, яка могла б стати основою для кінофільму. Це роман у листах, де кожен рядок дихає мистецтвом і справжніми почуттями.

Молодий, харизматичний і талановитий львівський митець Іван Остафійчук у 1970-х роках вирішує залишити СРСР, рятуючись від контролю КҐБ, цензури й репресій. Друзі з української діаспори радять йому влаштувати фіктивний шлюб. Обраною «нареченою» стає Наталка Гусар — студентка художнього коледжу. Вона погоджується і веде цей листовний «роман» понад п’ять років.

Їхня переписка настільки прониклива, що культурна антропологиня Наталія Ханенко-Фрізен, авторка вступної статті, ставить під сумнів фіктивність цього зв’язку. Листи читаються як щира історія кохання — попри те, що весілля так і не сталося, а Івана з СРСР так і не випустили.

Але доля має свої сюрпризи — зустріч відбулася… у Торонто! Як саме? Це вже читайте в самій книзі.

Про героїв:

• Іван Остафійчук — видатний український художник, лауреат Шевченківської премії.
• Наталка Гусар — знана канадська мисткиня українського походження.

Наталка Гусар: «Ми росли з цією ідеологією, що заради України пожертвуєш усім. І чого не одружитися, не зробити цей жест, щоб допомогти комусь переїхати. Ти це зробиш, бо тобі пощастило жити тут, у вільній країні, а вони там у в’язниці… Це твій громадянський обов’язок… якщо ти свідома українка. Допомагати, підтримати… все, що можеш зробити. Чи то фінансово, чи пройти через усю цю бюрократичну тяганину, щоб допомогти. І особливо, якщо допомагаєш комусь, хто є не просто як родина. Але ж він мистець! І ти маєш допомагати мистцям, як і письменникам. Знаєш, це ж хтось, хто має культурну вагу, кого можуть знищити!  То це справді зачіпало те діяспорне почуття вини… чи відповідальности...»

Іван Остафійчук: «Мене викликали… до полковника раз на місяць, чи два. Зустрічі могли бути й по шість годин, це було важко перенести. Ми тоді жили… ніби під щільною накривкою. Був у мене приятель у Канаді, з ним теж листувалися. І коли листи проходили, ми їх відразу палили, знаєте».

Передмову написала д-р Наталія Ханенко-Фрізен, відомр культурна антропологиня, директорка КІУС.

Дизайн книжки:  Ірина Пасічник.

Це вибрані листи Івана Остафійчука з понад 550 кореспонденцій. Ці листи — ручно написані та розмальовані — артефакти,  думки поєднані з образами, замальовані мрії і фантазії. В них також багато розповідей про життя Івана і його друзів у Львові, про їх подорожі, музику, виставки, час.