Джанет Собель: війна | Володимир Гавриш

Орієнтовно в цей період, на початку 1940-х, Собель також потоваришувала із сюрреалістом Максом Ернстом. Газети смакували подробиці міщанського побуту художниці й глузливо переказували історії, як Джанет натхненно частувала видатного мистця власноруч запеченою куркою. Максу Ернсту, вочевидь, сподобалася не лише курка, адже він познайомив Джанет зі своєю дружиною, галеристкою Пеґґі Ґуґґенгайм.

Завдяки цьому знайомству Собель узяла участь у низці ключових для історії американського модернізму виставок і насамперед у проєкті Пеґґі Ґуґґенгайм «Art of the Century», що представляв нове американське мистецтво й став новим етапом для епохи. Джанет мала персональні презентації в нью-йоркських галереях і брала участь у групових шоу. Щодо організації однієї з виставок у просторі Пеґґі Ґуґґенгайм художниці писав листи Марк Ротко. На цьому етапі твори Собель лише зрідка називали примітивами, натомість проголосивши авторку сюрреалісткою.

У середині 1940-х творчість художниці суттєво трансформувалася: від фігуративу вона перейшла до часткової або повної абстракції. Саме завдяки цьому періоду Собель увійшла в історію американського мистецтва. Критик Клемент Ґрінберґ визнав, що побачена ним на одній із виставок робота Собель стала першим живописним твором, виконаним у дусі allover painting — це дуже висока оцінка, зважаючи на важливість цього підходу для історії американського післявоєнного мистецтва. Наприкінці 1960-х років автор біографічної розвідки про Джексона Поллока авторитетний мистецтвознавець та куратор, що лише починав свою багаторічну співпрацю з музеєм МоМА, Вільям Рубін назвав твори Джанет Собель джерелом натхнення для експериментів Поллока в техніці drip painting. Дві роботи художниці потрапили до колекції MoMA, але, на жаль, на цьому визнання мистецьким світом унікальної авторки закінчилося.

Протягом останніх десятиліть ім’я Собель стало потроху повертатися до поля зору фахівців, утім, лише сьогодні, через більше ніж п’ятдесят років після смерті художниці, приходить час повномасштабного переосмислення її спадку в контексті перегляду патріархальної версії історії американського модернізму та мистецтва ХХ ст. загалом".

Із есею Аліси Ложкіної