Понад сорок років Португалія перебувала під владою однієї з найтриваліших диктатур в Європі, створеної і очолюваної Антоніу де Олівейра Салазаром. Його режим існував від 1930-х до 1970-х років, переживши правління Гітлера, Франко та Муссоліні. Салазар зумів зберегти нейтралітет Португалії під час Другої світової війни, залишаючися вірним португальсько-англійському альянсу, але також створив жорстку систему репресій. За часів його правління були зведені численні пенітенціарні установи на віддалених островах і в середньовічних фортецях, а Лісабон перетворився на місто шпигунів. До кінця життя Салазар керував величезною колоніальною імперією, яка простягалася від Гвінеї до Мозамбіку, від Східного Тимору до Макао. Його корпоративний і авторитарний режим був повалений Революцією гвоздик 1974 року, яка повернула Португалію до Європи.

Останні роки правління Салазара пов’язані з фантастичними подіями. Під час сеансу педикюру він впав зі стільця і отримав травму голови. Після операції на головному мозку він втратив дієздатність, але ніхто не наважувався визнати, що він був усунений від влади. Натомість його оточення два роки імітувало його присутність на посту, організовуючи фіктивні засідання кабінету міністрів, фальшиві державні візити та підтримуючи інформаційну систему, створену спеціально для нього: інтерв’ю на телебаченні та радіо, а також унікальні примірники його улюбленої газети з його портретом на перших шпальтах.

Ці трагічні та сюрреалістичні етапи життя Салазара детально описані італійським письменником і журналістом Марко Феррарі, який є глибоким знавцем історії, культури та реалій життя Португалії.