Книжка розкриває походження ідей Мустафи Кемаля Ататюрка (1881–1938), які стали основою для створення Турецької Республіки та сучасної турецької нації. Частина цих ідей була сформована подіями його дитинства та навчання, а також подальшою військовою кар’єрою та політичною діяльністю. Інші ідеї виникли під впливом реформ, воєн, повстань і революцій у занепадаючій шестисотлітній Османській імперії.

Автор приділяє значну увагу книгам та журналам, як європейським, так і турецьким, з яких Мустафа Кемаль переймав популярні на Заході, хоч і сумнівні та утопічні теорії кінця ХІХ – початку ХХ ст., такі як вульгарний матеріалізм, моральний дарвінізм, позитивізм, націоналізм, расову антропологію та авторитаризм. У дослідженні представлена галерея осіб, з якими Ататюрк ділився своїми задумами або сперечався, від яких навчався чи використовував. В результаті, Ататюрк постає не як творець оригінальних ідей, а як політик, який зумів реалізувати утопічні проекти маргінальних західноєвропейських інтелектуалів свого часу.

Для вдумливого українського читача з європейськими амбіціями ця книжка надає унікальну можливість замислитися, чому Туреччина майже через століття після вибору Ататюрка курсу все ще стоїть на порозі західної цивілізації.