Книга бельгійського соціолога культури Паскаля Ґілена «Креативність та інші фундаменталізми» (2012) створена у формі восьмиденної подорожі, що охоплює період між кінцем 1980-х і початком 2010-х років. У цій книзі Ґілен розглядає суспільний контекст креативності, досліджуючи як вона стала невід’ємною частиною сучасності і чи є вона здатною не вихолощитись у власній надмірності після того, як перейшла з культурної сфери в економіку й політику.

Ґілен розглядає креативність на трьох рівнях: індивідуальному, інституційному й загальносуспільному, і вступає в діалог із такими відомими авторами, як Славоєм Жижеком, Петером Слотердайком і Алессандро Барікко. Використовуючи влучні метафори, Ґілен прагне конкретизувати соціальні ситуації, які описуються цими авторами.

Книга висвітлює, що креативність стала вимогою сучасності, яка заохочується не лише митцями, а й керівниками підприємств і політичними лідерами. Це підтверджується навіть сімейними терапевтами та конфліктологами, які радять шукати більш креативні рішення. Однак, як підкреслює Ґілен, цей голод на креативність може призвести до вихолощення її справжнього значення, що підкреслюється фрагментом передмови автора.